Мене не вабить твоя висота,
Не варто спопеляти мою душу,
Не бійсь — я не стрибатиму з моста,
Але тобі зізнатися я мушу....

Я мушу запитати: чом тоді,
Коли жива ще була й непокірна,
Коли належала лише тобі,
Чому казав, що я тобі невірна?

Тоді, коли літала в небесах
П’янке кохання змусило тремтіти,
Я крила розпустила, наче птах,
Так рвалась в далечінь летіти.

Спалила все: і сваї, і мости,
Ні берега не бачила, ні краю,
Та знай: тоді то був не ти,
Не через тебе я й тепер згораю....